Оскільська громада
Харківська область, Ізюмський район

Діти вулиці»: поняття, категорії, напрямки роботи

Дата: 27.06.2024 11:45
Кількість переглядів: 495

Фото без опису

 

В середині 90-х років у нашій країні постала серйозна проблема: на вулицях опинились тисячі дітей, котрі жили у підвалах, каналі-заційних люках, навіть у контейнерах для сміття. Так, в Україні від-крито почало звучати поняття “діти вулиці”.

За визначенням ЮНІСЕФ, “діти вулиці – це неповнолітні, для яких вулиця (в широкому розумінні слова, що містить і не-зайняте житло, і незаселені землі.) стала постійним місцем перебування”.

За визначенням Дитячого Фонду Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ), до «дітей вулиці» належать:

– діти, які не спілкуються зі своїми сім’ями, живуть у тимчасо-вих помешканнях (покинутих будинках) або не мають взагалі постійного житла і кожен раз ночують у новому місці; їхніми першочерговими потребами є фізіологічне виживання і пошук житла (безпритульні діти); – діти, які підтримують контакт із сім’єю, але через бідність, пе-ренаселенння житла, безробіття батьків, експлуатацію та різні види насилля (фізичне, сексуальне, психічне) проводять більшу частину дня, а іноді й ночі, на вулиці (бездоглядні діти); – діти – вихованці інтернатів та притулків, які з різних причин втекли із них і перебувають на вулиці (діти, які перебувають під опікою держави).

Результати досліджень Інституту проблем сім’ї та молоді, про-ведених на замовлення Державного центру соціальних служб для молоді показали, що до “дітей вулиці” в Україні слід віднести такі групи неповнолітніх:

безпритульні діти – діти, які не мають постійного місця про-живання через втрату батьків, асоціальну поведінку дорослих у сім’ї; діти, котрих вигнали з дому батьки;

бездоглядні діти – діти, які мають визначене місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці більшу частину дня, а іноді й ночі, в результаті неспроможності батьків або опікунів (родичів, бабусь, дідусів) матеріально забезпечувати їх; наявності психіч-них захворювань у батьків, байдужого ставлення останніх до ви-ховання дітей;

діти-втікачі з навчально-виховних закладів – діти, яких не вла-штовують умови життя й виховання у цих закладах, які зазнали психологічного, фізичного або сексуального насилля у закладах інтернатного типу або притулках;

діти-втікачі із зовні благополучних сімей – діти з високим рівнем конфліктності, патохарактерологічними особливостями, відхиленнями у психічному й особистісному розвитку;

Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптації

- діти, які за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці; діти, позбавлені систематичної батьківської турботи, аутсайдери шкільних колективів, діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуваності, схильні до безцільного проведення часу.

В Україні до сьогодні не існує вичерпного визначення цієї ка-тегорії дітей, тому “діти вулиці” розглядаються як неструктурова-ний об’єкт: до нього належать діти, які залишились без батьківської опіки й визначеного місця проживання; діти, які мають сім’ю, але тимчасово втратили з нею зв’язки; мають дім і сім’ю, але перебува-ють протягом дня на вулиці; які заробляють кошти жебракуванням і крадіжками; схильні до бродяжництва та інших видів асоціальної поведінки. Без сумніву, у різних категорій дітей існує різна мотива-ція виходу на вулицю.

Враховуючи багатоваріантність шляхів виходу дітей на вулицю, можна дати таке визначення суті поняття “діти вулиці”:

1) головною ознакою, за якою дитину можна віднести до “дітей ву-лиці” є та, що більшу частину часу вони проводять саме там;

2) “діти вулиці” – діти, які офіційно не визнані позбавленими бать-ківської опіки, але фактично можуть бути визнані соціальними сиротами, оскільки батьки з певних причин належним чином не займаються їхнім вихованням.

Поняття “діти вулиці” об’єднує в собі безпритульних і бездоглядних дітей. Починаючи з 1997 року, в Україні проводився ряд досліджень із визначення основних характеристик “дітей вулиці”, з’ясування їхнього стилю життя і потреб. Основними висновками досліджень, проведених на замовлення ЮНІСЕФ, закладів системи Державно-го комитету України у справах сім’ї і молоді, громадських і міжна-родних організацій, є:

- більшість “дітей вулиці” – діти підліткового віку;

- хлопчиків на вулиці більше, ніж дівчаток;

- більшість підлітків виховується у багатодітних сім’ях;

- надто часто “діти вулиці” проживають у нетипових для України сім’ях: без батьків або тільки без матері чи без батька;

- серед батьків таких дітей нерідко зустрічаються освічені люди, які мають постійну роботу;

- значна частина дітей вулиці має проблеми з батьками, найближчими родичами;значний вплив на прискорення процесу переходу дитини до ста-тусу “вуличної” має низьке матеріальне становище сім’ї;

- значна частина “дітей вулиці” заробляє гроші самостійно, причо-му досить часто “робота” дає гарні прибутки, але є асоціальною: крадіжки, жебракування, надання сексуальних послуг та ін.;

- “діти вулиці” часто зазнають експлуатації й насилля з боку ро-весників і дорослих на вулиці та вдома;

- діти нерегулярно харчуються, часто голодають;

- “діти вулиці” вживають алкоголь, наркотики, нюхають клей, па-лять. Основні психофізичні характеристики дітей, які формуються в умовах вулиці, визначаються раннім залученням дитини до жор-стких умов виживання. Більшість безпритульних дітей втратили сімейні зв’язки: були покинуті батьками або самі покинули сім’ю, котра не забезпечувала нормальних умов життя.

Які ж можливі шляхи надання соціально-педагогічної допомоги дитині?

1. Профілактична соціальна робота. Дитина, яка перебуває на стадіях “роздумів і підготовки”, розглядає вихід на вулицю як можливу перспективу. На цій стадії необхідна соціально-профілактична робота з дітьми та підлітками для вирішення конфліктів із батьками і вчителями; залучення дітей до клубів за інтересами, дитячих та молодіжних громадських організацій, різних спортивних секцій. Завданням етапу є повернення дити-ни до стану байдужості щодо виходу на вулицю. Тобто потрібно створити умови, щоб дитина перестала розглядати вихід на ву-лицю як кращий варіант вирішення її життєвих проблем.

Допомога у поверненні дитини з вулиці відповідає стадіям “дії і післядії”. Тобто дитина вже знаходиться на вулиці, а соціальний працівник повинен вживати дії, спрямовані на пробудження удитини бажання залишити вулицю. Метою соціальної роботи у такій ситуації є повернення дітей з вулиці додому. Результат досягається шляхом виявлення та вирішення проблем дітей, пов'язаних, найчастіше, з сім’ями, особливо кризовими, шко-лою, ровесниками.

3. Подолання невизначеності. Третій напрямок реалізується у си-туації, коли дитина перебуває на стадії індиферентного стану, тобто живе на вулиці і не розглядає варіантів зміни свого спо-собу життя. У такій ситуації метою роботи є подолання байду-жості дитини до власної долі, пробудження бажання мати зати-шок, можливість спілкуватися з близькими чи рідними людьми, просто змінити обстановку тощо. Ця робота повинна спонукати дитину задуматися про своє майбутнє. Досвід спілкування з ді-тьми вулиці показує, що вони не думають, а найчастіше бояться думати про своє майбутнє, тому що не бачать виходу із сфор-мованої ситуації. Пробудження у дитини бажання змінити своє життя ґрунтується, насамперед, на реальній можливості зроби-ти це. Такою реальною можливістю може бути наявність місця (центра), де дитині нададуть притулок, зрозуміють і допомо-жуть; це може бути варіант самостійного життя – працевлашту-вання, отримання житла. Рідше – це варіант повернення до сім’ї, на жаль, до цього часу, зазвичай, усередині сімейні стосунки остаточно зруйновані.

4. Закріплення за соціальним інститутом. Четвертий напрямок реалізується на стадіях роздумів і підготовки, коли вдалося роз-будити інтерес дитини до зміни способу життя. При цьому ак-тивізується спілкування таких дітей із соціальними працівника-ми. Діти звертаються за допомогою до соціально-психологічних реабілітаційних центрів, соціальних служб для молоді. Метою діяльності соціального працівника на цьому етапі є допомога дитині у поверненні до нормального життя.

5. Соціальний супровід. П'ятий напрямок – це вихід на своєрідний фініш: дитина повертається до рідної сім’ї або до сім’ї родичів, до інтернатної установи і починає самостійне життя. Цей період вимагає особливої уваги соціального працівника, який здійснює соціальний супровід дитини або сім’ї, до якої вона повернулася. Аналіз суті стадій, що проходить дитина, і напрямків діяльності, що реалізує соціальний педагог або соціальний працівник.

Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптації ють стверджувати, що всю роботу з дітьми вулиці можна розділити на три великих етапи:

1. Профілактика можливого виходу дітей на вулицю.

2. Створення соціальних, психолого-педагогічних умов для повернення дитини з вулиці.

3. Сприяння закріпленню дитини за соціальним інститутом (сім’єю, прийомною сім’єю, загальноосвітніми установами ін-тернатного типу тощо).

Виходячи із таких основних етапів соціальної роботи, можна бачити логіку професійної соціальної роботи з дітьми вулиці.

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій

Зареєструватись можна буде лише після того, як громада підключить на сайт систему електронної ідентифікації. Наразі очікуємо підключення до ID.gov.ua. Вибачте за тимчасові незручності

Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь