Оскільська громада
Харківська область, Ізюмський район

Діти вулиці»: поняття, категорії, напрямки роботи

Дата: 27.06.2024 11:45
Кількість переглядів: 30

Фото без опису

 

В середині 90-х років у нашій країні постала серйозна проблема: на вулицях опинились тисячі дітей, котрі жили у підвалах, каналі-заційних люках, навіть у контейнерах для сміття. Так, в Україні від-крито почало звучати поняття “діти вулиці”.

За визначенням ЮНІСЕФ, “діти вулиці – це неповнолітні, для яких вулиця (в широкому розумінні слова, що містить і не-зайняте житло, і незаселені землі.) стала постійним місцем перебування”.

За визначенням Дитячого Фонду Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ), до «дітей вулиці» належать:

– діти, які не спілкуються зі своїми сім’ями, живуть у тимчасо-вих помешканнях (покинутих будинках) або не мають взагалі постійного житла і кожен раз ночують у новому місці; їхніми першочерговими потребами є фізіологічне виживання і пошук житла (безпритульні діти); – діти, які підтримують контакт із сім’єю, але через бідність, пе-ренаселенння житла, безробіття батьків, експлуатацію та різні види насилля (фізичне, сексуальне, психічне) проводять більшу частину дня, а іноді й ночі, на вулиці (бездоглядні діти); – діти – вихованці інтернатів та притулків, які з різних причин втекли із них і перебувають на вулиці (діти, які перебувають під опікою держави).

Результати досліджень Інституту проблем сім’ї та молоді, про-ведених на замовлення Державного центру соціальних служб для молоді показали, що до “дітей вулиці” в Україні слід віднести такі групи неповнолітніх:

безпритульні діти – діти, які не мають постійного місця про-живання через втрату батьків, асоціальну поведінку дорослих у сім’ї; діти, котрих вигнали з дому батьки;

бездоглядні діти – діти, які мають визначене місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці більшу частину дня, а іноді й ночі, в результаті неспроможності батьків або опікунів (родичів, бабусь, дідусів) матеріально забезпечувати їх; наявності психіч-них захворювань у батьків, байдужого ставлення останніх до ви-ховання дітей;

діти-втікачі з навчально-виховних закладів – діти, яких не вла-штовують умови життя й виховання у цих закладах, які зазнали психологічного, фізичного або сексуального насилля у закладах інтернатного типу або притулках;

діти-втікачі із зовні благополучних сімей – діти з високим рівнем конфліктності, патохарактерологічними особливостями, відхиленнями у психічному й особистісному розвитку;

Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптації

- діти, які за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці; діти, позбавлені систематичної батьківської турботи, аутсайдери шкільних колективів, діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуваності, схильні до безцільного проведення часу.

В Україні до сьогодні не існує вичерпного визначення цієї ка-тегорії дітей, тому “діти вулиці” розглядаються як неструктурова-ний об’єкт: до нього належать діти, які залишились без батьківської опіки й визначеного місця проживання; діти, які мають сім’ю, але тимчасово втратили з нею зв’язки; мають дім і сім’ю, але перебува-ють протягом дня на вулиці; які заробляють кошти жебракуванням і крадіжками; схильні до бродяжництва та інших видів асоціальної поведінки. Без сумніву, у різних категорій дітей існує різна мотива-ція виходу на вулицю.

Враховуючи багатоваріантність шляхів виходу дітей на вулицю, можна дати таке визначення суті поняття “діти вулиці”:

1) головною ознакою, за якою дитину можна віднести до “дітей ву-лиці” є та, що більшу частину часу вони проводять саме там;

2) “діти вулиці” – діти, які офіційно не визнані позбавленими бать-ківської опіки, але фактично можуть бути визнані соціальними сиротами, оскільки батьки з певних причин належним чином не займаються їхнім вихованням.

Поняття “діти вулиці” об’єднує в собі безпритульних і бездоглядних дітей. Починаючи з 1997 року, в Україні проводився ряд досліджень із визначення основних характеристик “дітей вулиці”, з’ясування їхнього стилю життя і потреб. Основними висновками досліджень, проведених на замовлення ЮНІСЕФ, закладів системи Державно-го комитету України у справах сім’ї і молоді, громадських і міжна-родних організацій, є:

- більшість “дітей вулиці” – діти підліткового віку;

- хлопчиків на вулиці більше, ніж дівчаток;

- більшість підлітків виховується у багатодітних сім’ях;

- надто часто “діти вулиці” проживають у нетипових для України сім’ях: без батьків або тільки без матері чи без батька;

- серед батьків таких дітей нерідко зустрічаються освічені люди, які мають постійну роботу;

- значна частина дітей вулиці має проблеми з батьками, найближчими родичами;значний вплив на прискорення процесу переходу дитини до ста-тусу “вуличної” має низьке матеріальне становище сім’ї;

- значна частина “дітей вулиці” заробляє гроші самостійно, причо-му досить часто “робота” дає гарні прибутки, але є асоціальною: крадіжки, жебракування, надання сексуальних послуг та ін.;

- “діти вулиці” часто зазнають експлуатації й насилля з боку ро-весників і дорослих на вулиці та вдома;

- діти нерегулярно харчуються, часто голодають;

- “діти вулиці” вживають алкоголь, наркотики, нюхають клей, па-лять. Основні психофізичні характеристики дітей, які формуються в умовах вулиці, визначаються раннім залученням дитини до жор-стких умов виживання. Більшість безпритульних дітей втратили сімейні зв’язки: були покинуті батьками або самі покинули сім’ю, котра не забезпечувала нормальних умов життя.

Які ж можливі шляхи надання соціально-педагогічної допомоги дитині?

1. Профілактична соціальна робота. Дитина, яка перебуває на стадіях “роздумів і підготовки”, розглядає вихід на вулицю як можливу перспективу. На цій стадії необхідна соціально-профілактична робота з дітьми та підлітками для вирішення конфліктів із батьками і вчителями; залучення дітей до клубів за інтересами, дитячих та молодіжних громадських організацій, різних спортивних секцій. Завданням етапу є повернення дити-ни до стану байдужості щодо виходу на вулицю. Тобто потрібно створити умови, щоб дитина перестала розглядати вихід на ву-лицю як кращий варіант вирішення її життєвих проблем.

Допомога у поверненні дитини з вулиці відповідає стадіям “дії і післядії”. Тобто дитина вже знаходиться на вулиці, а соціальний працівник повинен вживати дії, спрямовані на пробудження удитини бажання залишити вулицю. Метою соціальної роботи у такій ситуації є повернення дітей з вулиці додому. Результат досягається шляхом виявлення та вирішення проблем дітей, пов'язаних, найчастіше, з сім’ями, особливо кризовими, шко-лою, ровесниками.

3. Подолання невизначеності. Третій напрямок реалізується у си-туації, коли дитина перебуває на стадії індиферентного стану, тобто живе на вулиці і не розглядає варіантів зміни свого спо-собу життя. У такій ситуації метою роботи є подолання байду-жості дитини до власної долі, пробудження бажання мати зати-шок, можливість спілкуватися з близькими чи рідними людьми, просто змінити обстановку тощо. Ця робота повинна спонукати дитину задуматися про своє майбутнє. Досвід спілкування з ді-тьми вулиці показує, що вони не думають, а найчастіше бояться думати про своє майбутнє, тому що не бачать виходу із сфор-мованої ситуації. Пробудження у дитини бажання змінити своє життя ґрунтується, насамперед, на реальній можливості зроби-ти це. Такою реальною можливістю може бути наявність місця (центра), де дитині нададуть притулок, зрозуміють і допомо-жуть; це може бути варіант самостійного життя – працевлашту-вання, отримання житла. Рідше – це варіант повернення до сім’ї, на жаль, до цього часу, зазвичай, усередині сімейні стосунки остаточно зруйновані.

4. Закріплення за соціальним інститутом. Четвертий напрямок реалізується на стадіях роздумів і підготовки, коли вдалося роз-будити інтерес дитини до зміни способу життя. При цьому ак-тивізується спілкування таких дітей із соціальними працівника-ми. Діти звертаються за допомогою до соціально-психологічних реабілітаційних центрів, соціальних служб для молоді. Метою діяльності соціального працівника на цьому етапі є допомога дитині у поверненні до нормального життя.

5. Соціальний супровід. П'ятий напрямок – це вихід на своєрідний фініш: дитина повертається до рідної сім’ї або до сім’ї родичів, до інтернатної установи і починає самостійне життя. Цей період вимагає особливої уваги соціального працівника, який здійснює соціальний супровід дитини або сім’ї, до якої вона повернулася. Аналіз суті стадій, що проходить дитина, і напрямків діяльності, що реалізує соціальний педагог або соціальний працівник.

Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптації ють стверджувати, що всю роботу з дітьми вулиці можна розділити на три великих етапи:

1. Профілактика можливого виходу дітей на вулицю.

2. Створення соціальних, психолого-педагогічних умов для повернення дитини з вулиці.

3. Сприяння закріпленню дитини за соціальним інститутом (сім’єю, прийомною сім’єю, загальноосвітніми установами ін-тернатного типу тощо).

Виходячи із таких основних етапів соціальної роботи, можна бачити логіку професійної соціальної роботи з дітьми вулиці.

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь